:: Milano / Мілан
Гість   [ Реєстрація]  [Login]
  Тема:— Брала все, що під руку попадалось, і .. 09-04-2015 22:47:35 
news
приєднався: 16-10-2009 13:33:17
Повідомлень: 146
Місце проживання
Тема:— Брала все, що під руку попадалось, і їла під ковдрою

Любов Михайлівна, 60 років, заробітчанка. Народилася в Дрогобицькому районі на Львівщині. 25 років працювала викладачем фізики в університеті. Вперше виїхала на заробітки до Італії наприкінці 1990-х. Останні шість років працювала в Мілані. За цей час змінила п’ять місць роботи. Переважно доглядала людей похилого віку. Вдома залишила чоловіка і двох доньок. З нового року живе в Україні. Купила собі велотренажер і тренажер для пресу. (Gazeta.ua)

НІКОГО ЗІ ЗНАЙОМИХ В ІТАЛІЇ НЕ МАЛА, ЇХАЛА НАОСЛІП. Нас таких – більше десятка українок та кілька полячок із туристичними візами – вдосвіта на початку серпня 1999 року висадили з автобуса на площі Гарібальді в Неаполі. Ми з клунками, розгуб­лені. Хтось сказав нам, як псам, чекати біля бордюра. По нас начебто мали прийти. Ми простояли цілий день, але ніхто не прийшов. Пізніше дізналися, що треба заплатити нашим українцям, і стоять вони з іншого боку дороги. Коштувала робота першу місячну зарплату – 350 доларів.

МЕНЕ ТА ЩЕ КІЛЬКОХ УКРАЇНОК ВЗЯЛА ДО СЕБЕ ПЕРЕНОЧУВАТИ ОДНА РОСІЯНКА. За ніч заплатили по 5 доларів. У хаті на підлозі вже спало повно людей. З жахом притулилася скраєчку і ледве заснула.

ЗАРАЗ ІЗ ПОШУКОМ РОБОТИ ПРОСТІШЕ: є спеціальні офіси, в які можна звернутися. При церквах вивішують оголошення. Якщо маєш документи, можна скористатися оголошеннями в газетах чи інтернеті. Нелегали звертаються до благодійного фонду "Карітас". Там безкоштовно нададуть ночівлю, одяг, харчування.

ВЛІТКУ РОБОТУ ЗНАЙТИ ЛЕГШЕ – бо багато українок їдуть у відпустки додому. Можна влаштуватися на місяць-два на підміну. Але цього року, через кризу в Європі, пропозицій стало значно менше. Деякі італійці, аби зекономити, доглядають родичів самі. Якщо сеньйор заробляє 2 тисячі євро, то половину доглядальниці своєї матері не платитиме. Гірше дивитися, коли бабу зашпиговують ліками, щоб пошвидше копита відкинула. Заробіт­чанки половину тих пігулок викидають у смітник. Бо як умре бабця, то де знайти роботу?

МОЯ ПЕРША РОБОТА БУЛА МАЙЖЕ ІДЕАЛЬНА, тільки мало платили – 350 доларів. Американське подружжя було військовими-натовцями, яких направили служити до Італії. Скіп і Бека були приблизно 35-річного віку, мешкали у двоповерховій віллі у передмісті Неаполя. Я прибирала дім, готувала їсти, прала-прасувала, доглядала старших дітей: 6-річного Пітера і 3-річну Крістін. Бека займалася кількамісячною Лісі. Було тяжко спочатку – багато роботи, діти бешкетували. Найважче було дивитися на них без сліз. Згадувала, що вдома залишила своїх. Моїм донькам тоді виповнилося 10 і 5 років. Коли геть розкисала, Бека мене балувала: віддавала свої плаття, парфуми. Одного разу навіть нафарбувала мені нігті своїм лаком – якраз перед тим, як я мала мити підлогу.

ПРИ ГОСПОДАРЯХ СОРОМИЛАСЯ ЇСТИ. Вранці Бека й Скіп пили каву, а я не сміла питати, чи можна мені взяти зі столу круасан. Обідала й вечеряла малими порціями. Боялася, аби не подумали, що об'їдаю. За місяць скинула 15 кіло. Важила, як панський індик – 45. Зморшки на обличчі повилазили, шкіра обвисла. Для фотографії, яку додому висилала, вдягалась у широке й позувала подалі, щоб чоловік не злякався. Коли зрозуміла, що вже нема сил ходити сходами, уночі вставала до холодильника, доки ніхто не бачить. Брала все, що під руку попадалось, і їла під ковдрою. Спала в їхньому спортзалі. Мені там поставили розкладачку.

ДРУГИЙ РАЗ ПОЇХАЛА НА ЗАРОБІТКИ, коли старша донька закінчувала школу і треба було поступати. Я перебралася на північ у Мілан, де вищі зар­плати. Почала доглядати за старими. За місяць бадантою (доглядальницею. – "Країна") можна було заробити 600 доларів. На їжі й житлі – економія. Живеш із бабою чи з дідом, вариш їсти, годуєш, прибираєш.

НАЙВАЖЧЕ ПРАЦЮВАТИ З ЛЮДЬМИ З ХВОРОБОЮ АЛЬЦГЕЙМЕРА. Мало хто погоджується на таку роботу. Але за кілька років навчилася на них не зважати. Бурмоче собі під ніс – хай бурмоче. Гірше, коли буйні: можуть ганяти по хаті, зривати штори, бити посуд. Одну бадантку, що переді мною працювала, баба викинула за волосся на коридор.

ВЕЛИКОЇ УВАГИ ПОТРЕБУЮТЬ І СТАРІ БЕЗ ПАМ'ЯТІ. По кілька разів на день можуть забувати, як тебе звати або що роблять. Одна 92-річна сеньйора якось ходила в поліцейський відділок спитати, хто я така, що з нею живу, бо вона забула. А іншого разу мочила підлогу й казала, що хтось залив квартиру по коліна, а вона мусила відрами черпати й виливати через балкон. Бувають і повні неадеквати – не встигнеш відвернутися, як їсть ґрунт із вазона.

НАПРИКІНЦІ ПРАЦЮВАЛА БЕЗ ВИХІДНИХ ІЗ БАБОЮ У ВІЗКУ Й ЛЕЖАЧИМ ДІДОМ. Дід по кілька разів за ніч будив, хотів у туалет, памперса відмовлявся вдягати. А важкий був – спина боліла й руки відвалювалися, наче цілу ніч мішки носила. А баба: то там помий, то там потри.

ГОРІЛКИ Й ІНШИХ ВИСОКОГРАДУСНИХ НАПОЇВ ІТАЛІЙЦІ МАЙЖЕ НЕ ВЖИВАЮТЬ. П'ють вино у помірних дозах – для здоров'я чи покращення настрою. П'яних зневажають. Наші жінки, якщо попадаються на очі роботодавцям напідпитку, втрачають місце.

НАЙСТРАШНІШЕ ПОТРАПИТИ ДО РУК КАРАБІНЕРІВ. Якщо віза протермінована, напишуть скерування на виїзд із країни. Щоб карабінер на вулиці не підійшов, треба старатися якнайбільше змахувати на італійок. Наших вираховують по тому, що вічно кудись спішать із переляканим або заклопотаним обличчям і великими сумками.

ДЕХТО З УКРАЇНОК НАМАГАЄТЬСЯ ЗНАЙТИ ЧОЛОВІКА-ІТАЛІЙЦЯ, щоб оформити посвідку на проживання. Тоді можуть п'ять років легально працювати. ­Чоловіка легше знайти на півдні. Італійці кажуть: що бідніші, то добріші.

ЯКЩО ТИ – МОЛОДА КРАСУНЯ й за кілька років вивчиш мову, можеш влаштуватися в супермаркет, магазин, кафе. Приятелька 40-річна Марійка – довгонога, натуральна блондинка – приїхала на заробітки з глухого села на Івано-Франківщині. Працювала в колгоспі дояркою. Вдома чоловік бив так, що живого місця на тілі не лишав. За місяць в Італії назбирала стільки залицяльників, що раніше їй і не снилося. Покинула чоловіка, вивчила двох дітей в університетах Києва, в Італії працює восьмий рік, живе з 50-річним місцевим та ще й водиться з молодим чорношкірим коханцем.

БЕЗ КОНТРАКТУ найвисокооплачуваніша робота для українок – прибирання. Платять по 8–12 євро за годину. Знайти таку роботу одразу по приїзді нелегко. Перше прибирання, як підробіток, я отримала від чернівчанки Люди. Серед тутешніх українок вона була найуспішнішою: за три роки надбала стільки клієнтів, що змушена була віддавати їх іншим.

ПРИБИРАТИ ТРЕБА ШВИДКО І ЯКІСНО ЗА ПРИНЦИПОМ "ЗВЕРХУ ДО НИЗУ": знімати павутиння, витирати люстри, полиці, заправляти ліжка, підмітати підлогу. Треба не забувати змітати порохи з плінтусів. Якось цього не зробила – й отримала зауваження. Трикімнатну квартиру з великою кухнею, гардеробом, двома санвузлами реально прибрати за 2 години. Коли не встигаю, місця не дуже запилені просто поздуваю – наступного разу допрацьовую. Підлогу мию у двох водах: перша з додаванням мийних засобів, друга – чиста. Дерев'яні поверхні натираю поліролем. Закінчую прибирання санвузлами: крани чищу до блиску, раковини й плитку витираю насухо.

ЇХАТИ НА ЗАРОБІТКИ ЗА КОРДОН ТРЕБА З МЕТОЮ ЗАРОБИТИ ГРОШІ. І прописати конкретно, на що збираєтесь витрачати: на квартиру, машину, шубу. Я такого не зробила. Подруги купляли в Україні нерухомість, автомобілі. А я за шість років спромоглася тільки на ремонт у квартирі, прибудувати дві кімнати й дати вищу освіту двом донькам. Третина зароблених грошей йшла на телефонні дзвінки додому.

ЗАРОБИЛА КУПУ БОЛЯЧОК: артроз з'їдає суглоби, покрутило пальці, тиск стрибає. Проте навчилася не економити на собі. Захотіла десяту пару джинсів чи набір гарної постільної білизни – купила.

ВПЕРШЕ ПОЇХАЛА ДОДОМУ ПІСЛЯ ДВОХ З ПОЛОВИНОЮ РОКІВ ЗАРОБІТКІВ, КОЛИ СТАРША ДОНЬКА ЗАКІНЧУВАЛА ВОСЬМИЙ КЛАС. У неї почався перехідний період: навчанням перестала займатися, за хлопцями стала дивитись. Молодша теж уже школу відвідувала. Усі родичі, як саранча, злетілися. Стали говорити, що я вже не вернуся, що лишила чоловіка й дітей. Микола був розбитий. Боялася, аби не почав пити. В більшості знайомих заробітчанок розпалися сім'ї, чоловіки поспивалися, а деякі вже на тім світі.

ДУЖЕ БОЛИТЬ, КОЛИ ПОВЕРТАЄМОСЬ ДОДОМУ, А ДІТИ НЕ СПРИЙМАЮТЬ НАС ЗА БАТЬКІВ. Продовжують думати, що ми – банкомат. Іншої підтримки вони не розуміють, тільки фінансову. Коли запитаєш, як справи, у них є дві відповіді: "Що хотіла?" і "Відстань!"

АДАПТОВУЮСЯ ВДОМА щонайменше місяць. Особливо вражає зовнішнє, яке встигла забути: розбиті дороги, ями, страшні будинки.

БЕЗ РОБОТИ В УКРАЇНІ НУДЖУСЯ. Пробувала тимчасово влаштуватись, але 60-річних навіть у продуктовий магазин на 1200 гривень зарплати не хочуть брати. Тепер думаю, як прожити на півтори тисячі моєї пенсії та 3 тисячі чоловікової зарплати. Добре, що трохи запасів макаронів, кави й соусів з Італії привезла.

КОЖЕН РАЗ, КОЛИ ЇДУ В УКРАЇНУ, обіцяю собі й рідним, що це вже назов­сім. Але довго без грошей не можу. Надивлюся, як тут люди бідують, вертаюся назад. На скільки мене цього разу стане, не знаю.



Вкладення
 619548_1_w_590.jpg [260 KB] :: На фото: Італійська пенсіонерка йде вулицею міста з доглядальницею. Це – найпоширеніший вид зайнятості серед українських заробітчанок. Живуть з підопічними, прибирають за ними і готують їсти
IP збережений
Остання зміна: 09-04-2015 22:52:54 : news через
Сторінка # 

Powered by ccBoard

Головна

Подати оголошення

Написати адміністратору

Форум

Лінки

2009 - 2015 © milano.eu.org